Аркас М.М.

Два стародавні роди: Аркаси і Богдановичі

        У селі Богданівні пересіклися дороги двох стародавніх родів: Аркасів і Богдановичів.

       Засновник миколаївського роду Аркасів (Андрій) Аркас, дідусь М.М.Аркаса, Народився в 1766 році в Греції, у ахейському портовому місті Патрах, в сім'ї Емануїла Аркаса. Саме прізвище, як вважають дослідники, пов’язане з назвою давньогрецької провідниці Аркадія, де мешкали, мабуть, його предки.

        Аркадій Емануїлович Аркас був великим ученим, лінгвістом, педагогом. На початку ХІХ ст. він приїхав до Росії й осів у Миколаєві, де стає викладачем історії та стародавніх античних мов у Штурманському училищі нашого міста., назавжди пов'язавши свою долю та долю своїх нащадків з нашою Україною та Миколаєвом.

     Андрій Емануїлович в нашому місті займається педагогікою, археологією, складає російсько –греко – латино – франко – німецький лексикон. Дворянин Аркас А.Е. був власником нерухомого майна в Миколаєві. Він був жонатий на дочці вченого і архонта, голова суду Аммані Госкаро, що мав на півострові значний маєток. Сім’я була великою – дев’ятеро дітей. Грецьким переселенцям спочатку не підходив більш суворий клімат північного Причорномор’я, тому в роду була дуже велика дитяча смертність. З численних дітей головного перекладача при штабі Чорноморського флоту Андреса Аркаса в живих залишилися лише три сестри та три брати. Решта дітей померли в молодому віці від сухот та менінгіту.

      Микола Андрійович Аркас, батько М.М.Аркаса, народився вже в Миколаєві 8 травня 1816 року. А Миколаєві Микола Андрійович зростав, жив і працював. Як молодший у сім'ї користувався особливо любов'ю й турботою батьків. Батько, Андрій Емануїлович, дбав про серйозне всебічне виховання сина. Та він рано помер. Вихованням Миколи займалися старші брати. І треба зазначити, що вони досягли своєї мети.

      Спочатку брати Миколи хотіли, щоб він навчався в ліцеї. Але хлопець з дитинства любив море й не уявляв собі іншої долі. Його старший брат Захарій, який служив старшим офіцером 84 – гарматного корабля «Императрица Мария», взяв Миколу волонтером (добровольцем) і призначив його ординарцем до командира корабля, капітана 1 – го рангу Панахристо. Вже у 11 – річному віці Микола взяв участь у війні 1829 року при облозі турецької фортеці Варни. Про мужність юного волонтера свідчить срібна медаль на Георгіївській стрічці з написом «За турецьку війну 1828 – 1829рр.», якою він був нагороджений.

        В Миколаєві хлопець продовжив домашню освіту, а в 1830 році закінчив гардемарином штурманське училище, де свого часу працював батько.

У вересні 1832 року Микола Андрійович блискуче склав екзамен першим за списком і одержав звання «мічман». Екзаменував його особисто головний командир Чорноморського флоту адмірал Олексій Самойлович Грейг. Це звання Микола одержав у 14 років 8 місяців і був зарахований до 3 – го флотського екіпажу, а потім направлений для проходження служби на «Імператрице Марии» Севастополі. Там він узяв участь в озброєнні корабля після чого через Одесу корабель у складі ескадри з чотирьох кораблів і одного фрегата в кінці лютого 1833 року прибув до Босфору і ввійшов до складу 1 – го Чорноморського загону контр – адмірала Лазарєва.

В 1833 році, після повернення з Босфору М,А, Аркаса призначають на пароплав «Метеор» під командуванням Усова Після чого Миколу направили у Миколаїв. Тут його призначають на новий 120 – ти гарматний корабель «Варшава», але командир корвета «Ифигения»лейтенант Е.В. Путятин (майбутній адмірал) запросив Миколу Андрійовича на службу на свій корвет.

       Навесні1834 року «Ифигения» була прийнята після спуску на воду адміралом Лазарєвим і під командуванням Путятіна пішла до Греції. Там Микола Андрійович захопився археологією, чому сприяло знання старогрецької мови. Під час цього походу він відвідує острови Архіпелагу, а в кінці 1835 року повертається до Севастополя. В січні наступного року його за цей похід нагороджують золотим годинником з ланцюжком.

       З грудня 1837 року на фрегаті «Агополь  під командуванням Путятіна М.А. Аркас бере участь у війні проти горців на Кавказі. За цю компанію М.А. Аркас нагороджується орденом Святого Станіслава 3 – го ступеня з бантами. В боях на Кавказі М,А, Аркас проявив себе не лише як морський офіцер, а й як командир матроського десанту, який став праобразом морської піхоти.

      Микола Андрійович стояв біля джерел створення потужного парового флоту, за що й удостоєний почесного звання флігель – ад’ютанта й ордена Святого Георгія 4 – го ступеня. Однак у Кримській війні капітан ІІ рангу Аркас участі не брав, він служив на Балтиці.

       Прагнув повернутися на Чорне море, до Миколаєва, але як дуже корисного спеціаліста його не відпустили. Та здоров'я Миколи Андрійовича відчутно погіршилося, в 1867 – 70 роках він їде у відпустку через хворобу. Після цього 26 квітня наступного року призначений командиром цього порту Миколаїв, а ще через півроку став командуючим флоту. Згодом йому було дано звання адмірала.

        Як губернатор Миколаєва, Аркас передусім реорганізував на новій основі міське господарство, зросли прибутки міста, почалося планомірне брукування освітлення й озеленення вулиць.

      Водночас генерал – ад’ютант Аркас – член порту царя, був людиною свого часу. В 1879 році за його наказом у місті були страчені за участь у діяннях проти царя двоє народників – членів організацій «Народна воля»- Я.С. Вітенберга та І,І. Логвиненка. Тіла страчених вивезли за місто й зрівняли із землею. В цьому полягає звичайно, трагедія М.А, Аркаса, яка заплямувала його ім'я для нащадків. Але в тих подіях відбився загальний дух часу, коли царат, відчував свій швидкий кінець. Тож, на мою думку, Аркас заслуговує якщо не виправдання, то заслужене місце в історії розвитку Миколаєва. Він удостоєний звання почесного громадянина міста, похований тут, на старому цвинтарі, в родовому склепі.

       Микола Андрійович Аркас відзначався невтомною енергією, мужністю, сильною волею. Його блискуча кар’єра закінчилась тим, що він дістав призначення головного командира Чорноморського флоту, а з 1ё871 – 1881 рр. був командиром порту і військовим губернатором Миколаєва.

      Старший брат адмірала Захар Андрійович Аркас, рідний дядько М.М. Аркаса, - був відомим російським істориком та археологом. Він віддав флоту 25 років життя, був членом Севастопольського військового карантину, директором Севастопольського морської бібліотеки – він і евакуював бібліотеку до Миколаєва, де й прожив останні роки. Займався вивченням грецьких колоній на берегах Чорного моря й історією флоту, йому належать цінні наукові праці.

       Засновником миколаївського роду Богдановичів був військовий старшина Полтавського полку Петро Григорович Богданович ,дідусь М.М. Аркаса, котрий народився у 1766 році на Україні.

      За військові заслуги в російсько –турецькій війні наприкінці ХVІІІст. Петру Богдановичу було виділено дачу – земельний наділ на балці Дереклії над Бузьким лиманом, де й було засноване село Богданівку.

       Власник села Петро Григорович Богданович оженився на Фросині Іванівні Кузнецовій, бабусі М.М. Аркаса. Від їх шлюбу народилася 24 липня 1824 року донька, яку нарекли Софією.

      Про матір Миколи Миколайовича Аркаса – Софію Петрівну – відомо небагато. Вона була жінкою лагідною, з м'яким характером, полко любила свою Батьківщину з її звичаями, мальовничою природою і цю любов, згодом зуміла прищепити сину Миколі.

       Так ось, 20 серпня 1850 року Микола Андрійович Аркас та Софія Петрівна Богданович створили нову сім'ю. На їх шлюбі посадженими батьком та матір'ю, за звичаями того часу, були адмірал Володимир Олексійович Корнілов – майбутній герой Севастопольської оборони 1854 року та Катерина Тимофіївна Лазарєва – дружина адмірала Михайла Петровича Лазарєва, видатного флотоводця, мореплавця, який з 1833 року обіймав посаду Головного командира Чорноморсько флоту і портів Чорного моря, військовий губернатор Севастополя й Миколаєва.

      Як посаг, Софії Петрівни було виділено маєток із землями покійного її батька – село Богданівну.       

                       

     

Вірний син України

Микола Миколайович Аркас – відомий український композитор, громадянський діяч, фольклорист, автор першої популярної історії України, виданою українською мовою, автор першої опери за сюжетом творів Т.Г.Шевченка.

М.М.Аркас народився 7 січня 1853 року за новим стилем у Миколаєві в заможній аристократичній сім'ї.

Увечері 26 грудня (за старим стилем) 1852 року в Миколаєві, у помешканні родини Ворожейкіних на вулиці Нікольській ( згодом  - Рози Люксембург), навпроти скверу Копитовського і народився Микола Аркас. Батько, Микола Андрійович, саме був  у нагальній справі у Петербурзі, а його дружина Софія Петрівна Богданович, донька дійсного статського радника, на час ремонту власного будинку мешкала у знайомих. Отож, майбутній видатний діяч побачив світ у чужому домі, а батько не почув першого крику свого єдиного сина в мить, його появи на світ. А повитуха, сплеснувши руками, мовила:

-Увесь у батечка! І очі, й носик і губки. Софія Петрівна, яка над усе кохала чоловіка сказала:

-Як батька, Миколкою і назвемо. Нехай зростає щасливим. Ті перші материнські слова благодатним зерням упали на життєву долю Миколи Аркаса.

За родинними традиціями сина готували до військової кар'єри. Батьки прагнули дати синові добру освіту. Спочатку вихованням малого Миколи займається його мати, Софія Петрівна, жінка лагідна , чуйна та сумирна. Чудова українська природа, чарівні пісні, які співала йому мати, казки й оповідання сприяли тому, що з дитячих літ він полюбив Україну та її народ.

  Музичні здібності у хлопчика виявилися рано і його почали навчати грі на фортепіано. У будинку Аркасів, що стояв на розі Адміральської і Соборної вулиць, була спеціальна кімната, призначена для домашнього музичення і шкільних занять з музики.

  Софія Петрівна хотіла б виховувати Миколу в домашній обстановці. Та суворий чоловік розсудив інакше і дев'ятирічного хлопця віддали на навчання до Училища правознавства в Петербурзі, де в той час служив батько та жила сім'я. Це був аристократичний навчальний заклад закритого типу, де свого часу виховувалися Петро Ілліч і Модест Ілліч Чайковські.

  У літній час сім'я  М.А Аркаса виїздила на південь і жила в селі Богдановці, неподалік від Миколаєва, де був родовий маєток Софії Петрівни. Така  подорож була справжнім святом для малого Миколи. Будучи дорослим, Микола Миколайович тісно пов'язав своє життя із цим селом, землею, односельчанами.

  Незабаром М.М.Аркас вступає до приватної гімназії Стародубцева в Одесі .Сонячна Одеса назавжди залишилась в його серці: море, сонце, друзі, серед них і бідняки. Часто Микола  віддавав їм свої кишенькові гроші.

  Незабутній слід в його душі залишили викладачі гімназії. Одним із них був талановитий український композитор, автор хорового співу « Закувала та сива зозуля», Петро Іванович Ніщинський, який помітив потяг свого учня до мистецтва, а також його музичні здібності. Ніщинський продовжив виховання Миколи, яке почала свого часу його мати. Він навчив хлопчика теорії музики, підтримував його інтерес до українського фольклору. Але головне - він прагнув розвинути у свого учня прогресивні, демократичні погляди.

  Вчителем історії в гімназії був Л.А.Смоленський, людина прогресивних поглядів, палкий прихильник Герцена і Чернишевського. У дружніх бесідах зі своїм учнем  він розповідав йому про соціальну несправедливість, що панувала навколо. Вразливий хлопчик ловив кожне слово. Навчання у гімназії мало вплив на формування світогляду хлопчика.

Закінчивши гімназію, вісімнадцятирічний Микола Аркас у серпні 1870 року вступив на відділення природознавчих наук фізико – математичного факультету Новоросійського(Одеського) університету. Тут виявляється композиторська здібність Микали Аркаса – першим його твором стає українська пісня.

  Загальнодемократичні погляди у світогляді М.Аркаса утверджувалися під впливом нелегального гуртка революційно настроєних студентів, який організував в університеті Андрій Желябов – тоді студент юридичного факультету, пізніше лідер революційної організації «Народна воля».

  Не минули  безслідно для студента Миколи Аркаса спілкування з професорами І.І.Мечніковим, І.М.Сеченовим, О.О Ковалевським. Це були не тільки вчені – біологи, а й інтелігенти з демократичними переконаннями.

  В університеті П.І.Ніщинський познайомив М.М. Аркаса з видатним майстром української сцени, з М.А.Кропивницьким. Марко та Микола багато годин проводили разом, ведучи мову про долю і майбутнє українського мистецтва, про коріння української народної музики та співу. Кропивницький і прилучив молодого Аркаса до сцени. Тут Микола, як аматор, брав участь у спектаклях Одеського театру. Взагалі дружба з М.А.Кропивницьким сприяла дальшому розвитку творчого обдарування М.М.Аркаса і допомогла йому в майбутньому в створені опери на сюжет «Катерини» Т.Г.Шевченка.

  Навчаючись в університеті, він остаточно вирішує присвятити себе служінню українському народу. І хоча це викликало невдоволення і навіть погрози його батька, Микола Миколайович залишився вірним своїм переконанням.

  Через місяць після університету на вимогу батька Микола вступає на державну службу «з призначенням служити по Морському міністерству». Батько прикомандировує сина «до канцелярії головного командира» і, таким чином, юнак весь час перебуває під його наглядом.

  М.М.Аркаса одружили з дочкою військово – морського офіцера Шишкіна -  Ольгою Іванівною. Незважаючи на спішність і формальність шлюбу, він виявився щасливим. У1870 – 1880-х роках у них народилися діти: дочка Оксана (була названа в честь першого кохання Миколи – селянської дівчини Оксани) і два сини Петро і Микола.

  М.М.Аркас тривалий період був ад’ютантом Головного флоту. А потім служив на судні «Заграждение» помічником командира, яке було направлено в гирло Дунаю, для розвідування турецьких сіл у пониззях річки. Брав участь у врятуванні мешканців Кременчука при великій повені. У вересні 1877 року М.М.Аркаса призначають управляючим Миколаївського управління товариства піклування про поранених і хворих воїнів. М.М.Аркас -  учасник російсько – турецької війни, нагороджений орденом Святого Георгія 4- го ступеня.

  В 1881 році помер батько. Минуло 17 років перш ніж М.М.Аркасу вдалося вийти у відставку.

Дев'ять років він перебував на посаді почесного мирового судді Херсонської округи. Він швидко здобув загальну повагу на цій новій для нього роботі – бо був справедливою та принциповою людиною. У грудні 1899 року йому присвоюють чин статського радника, в якому він і закінчив свою службову кар’єру, що тривала 24 роки. 

М.М.Аркас з онуком Миколою

Донька Оксана Миколаївна 

Сузір’я Аркасів

Микола Миколайович Аркас за життя був яскравою людиною. Він освітлював Українському народу шлях до кращого майбуття. Недарма в народі кажуть, що ім’я надане при народженні наділяє людину певними якостями. А що вже казати про прізвище, за яким можна було дізнатися все про її родовід.

У грецьких міфах сузір’я Малої та Великої Ведмедиці йменували Аркасовим. Аркас, син Зевса і Каліпсо, славився як юнак мисливської вдачі. Не було дня, щоб він не переслідував звірів. Коли ж кидався за ними, зривався різкий вітер, штормило море.

Батько, грізний верховний Бог, володар богів і людей, не потурав синовим забавам. Він сердився й не раз суворо покрикував на Аркаса. Мати ж, німфа Каліпсо, могутня чарівниця неспокійної вдачі, на синові забави не звертала уваги. Навпаки – не раз і сама переступала межу дозволеного Олімпом. Розпускала на човні вітрила і з попутним вітром мчала у відкрите море. Вибиралася на найвищу гору і довго сиділа в самотині. Так могла проводити дні та ночі, сумна і самотня. Або влаштовувала ігри з сином. Якось Аркас вийшов на полювання і вистежив молоду ведмедицю. Звір намагався залізти на дерево, щоб поласувати медом із дупла і втратив пильність. Син і гадки не мав, що то перевтілена у ведмедицю його мати Каліпсо вирішила пограти на почуттях мисливця – невдахи. Здійнявши меча, Аркас кинувся на ведмедицю. Знявся страшний борей – північний вітер, загуркотіло в небі. Каліпсо – ведмедиця стала тікати до храму. Кинувся Аркас за здобиччю з високої скелі. Побачив це батько Зевс і розгнівався. Впізнав у ведмедиці свою дружину, і розлютила його та небезпечна забава. Аркас же ось – ось мав наздогнати ведмедицю. Не міг Зевс допустити, щоб син убив матір. Але не міг  і простити таку зухвалу, не дозволену серед Богів гру. І послав він під ноги дружині й синові криваву росу, а потім перетворив їх на у небесні світила.

                                               Генеологія роду Аркасів

Рід Аркасів, грецького походження й у межах Російської імперії , точніше у Миколаєві на Херсонщині, опинився у 1793 – 1794 рр. саме слово «аркас» у грецькій мові значить «аркадієць», мешканець Аркадії, що у старовіку й тепер являється серединною провінцією Пелопонніса. Аркаси відомі вже грецькій міфології (див. розповідь «Легенда про сузір’я Аркасів»).

За Павзанієм, Аркас царював у Пелазгії, яка згодом стала зватися Аркадією по ньому. Він побрався з Лаодамією чи Леонірою, донькою шостого царя Спарти Амикла й Діомедеї. Від цього шлюбу: донька Тріфила й син Афейдас, цар Тегеї. Син Афейда – аргонавт Алеос і т. д.

В античних грецьких джерелах це і’мя не являється іменем родовим, лиш племінним.

Імовірним історичним пращуром Аркасового роду є Іринарх Аркас, що служив візантійському цісареві Нікфору Фоці й жив у Х – му столітті. Імені його батька не знаємо. Був він високим достойником при Дворі. Гордіан Аркас, що жив у тому ж столітті у Візантії, був у якомусь родинному зв’язку з Іринархом, але в якому – невідомо.

Прямим родоначальником Аркасового роду являється лише Феодосій Аркас, що жив у Константинополі наприкінці ХІV – го ст. чи на початку ХV. Імені його батька не знаємо. Син Феодосія, Анастасій, був візантійським стратігом. У 1453 році втік до Фессалоніки; що сталося з ним далі – не знаємо. Син його Панайот переселився до Ахейського Патраса, був комерсантом й помер у 1531 – му році. Син Панайотів Петро, жив у Патрасі у  ХVІ – му ст. й мав чимало дітей.

 Його син Христофор, молодим покинув Патрас, переселився у Монемвазію й став там морським купцем і, здається піратом. Стариком повернувся до Патрасу, де й помер у 1614 – му році надто заможнім.

 Його брат Ілларіон став піратським священником, а потім схимником на Афоні. Сестра Ілларіона Філіппія, жінка італійця Марія Альяно, проживала на острові Карпатосі, де й була убита корсарами разом з чоловіком у 1591 – му році.

Син Христофорів Клеон був заможнім обивателем Патраса й помер в кінці ХVІІ ст.

Дружина Анна. Клеонів син Александр, патрасець, був морським купцем й помер у 1719 – му чи 1720 - му рр.

Клеонова доня Евридіка була замужем за фрахтовщиком кораблів Халкосом.

 У Александра було п’ятеро дітей; називаємо лише Анастасія, що народився у Патрасі у 1710 – му році й був священником. Від народження був хромим й більше відомий під кличкою «паппас - кутсос» - кульгавий піп. По всій ймовірності він загинув у патрасі під час різні у 1774 – му році. Мав двох дітей. Сина Алексія, що загинув в тій різні, та Емануіла, що народився у Патрасі  у 1735 – му році. Під час різні 1774 – го року утік з родиною у малоазійське місто смирну й згодом переселився на острів Хіос, де придбав маєток. Помер на Хіосі між 1790 – 1794 рр. у Емануіла було шестеро дітей. Називаємо Анастасія, що емігрував разом з своїм братом Іоанном в кінці 1780 – тих років у Росію. Ступив вперше на чужу землю коло Балаклави й зараз же був засипаний обвалом. Тіла його не знайдено.

 Іоанн разом з братом Анастасієм емігрував у Росію в кінці 1780 – тих рр. буря прибила їхню фелуку до кримської Балаклави. Згодом поселився у Москві, де замінив своє прізвище і став зватися по батькові Манойловим. Одружився з росіянкою і відцурався від роду. Його потомки жили у Москві до останнього передреволюційного часу.

Андрій. Народився у Патрасі у 1766 – му році. Під час турецької різні 1774 р. його було захоплено турками в полон й одвезено на ринок невольників до фессалійського міста Ларіси. З неволі його викупив грецький священник, виховав його й відав до патріаршої школи. мешкав потім у свого друга Феохаріса Хаскара у фессалійському місті Літохороні під Олімпом й, коло 1790 – го року, одружився з його сестрою Асиміною, донькою дімарха того міста, який потайки був отаманом місцевих клефтів і якого згодом підступно отруїв турецький намісник. У 1794 р. Андрій вимушений був втекти разом з дружиною й немовлятком – сином Захарієм й, після довгої одиссеї, осів у Миколаєві, де викладав у Штурманському училищі мови та історі. (з листа Миколи Аркаса – молодшого від 14.08.1959 р. : Мій прадід Андрій Емануілович Аркас (Андреас Аркас), дійсно жив у Миколаєві. Цей Андреас (Аркас) не походив з фессалійського містечка Літохаро, а народився у ахейському портовому місті Патрах, а з Літохорона походила дружина Андрія, Ассіміна Іоанівна, уроджена Хаскара).

Помер у Миколаєві у 1825 – му році, де й було його поховано в чині коллежського секретаря. Андрій мав дев’ятьох дітей: Івгу – Євгенію, що нар. у Миколаєві у 1815 – му р. й що сконала від сухоту 1832 – му р.

Марію, що нар. у 1803 – му  там же й що померла 16.07.1868 – го р. у Севастополі від водянки, й де було її поховано.

Панна Олімпіада, що нар. у 1813 – му р. там же й що померла дитиною. Павла, що народився й помер у 1811 – му р. там же.

Ольгу, що нар. у 1809 – му р. й що одружилася з Ковалевським й що мала доньку Марію, яка вийшла заміж за Повало – Швейковського.

Іоанна, що нар. там же у 1800 – му р., а помер 23.11.1838 – го р. у Севастополі від іпохондрії в чині капітан – лейтенанта, де й похований.          Дмитра, що народився у 1801 – му р. там же, а помер у 1833 – му р. у Миколаєві від сухот в чині лейтенанта Чорноморського флоту. Похований у Миколаєві.

Микола Андрієвіч Аркас нар. у Миколаєві 08.05.1818 – го р. Головний Командир Чорноморського флотуй Портів й воєнний губернатор м. Миколаєва – 1871 р., генерал – ад’ютант – 1873 р., повний адмірал – 1878 р. помер у Миколаєві 09.06.1881 – го р. від діабета, де й похований. Дружина Софія Петрівна уроджена Богданович. Мав сімох дітей:

 Петра, що народився у 1855- му р. й що помер від водянки мозку у 1857 р. у Миколаєві, де й похований,

Софію, що народилася у 1861 – му р. й що померла від сухот у листопаді у 1878 – му р. у Миколаєві, де й похована в родинній усипальниці (за даними з родинної хронічки Миколи Аркаса – Молодшого. Укладач С.А.Кустовська. Миколаїв 1993 рік)

Андрія, що народився 21.08.1856 – го р. й що помер 28.08.1859 р. від водянки мозку й похований був у Ст. – Петербурзі на цвинтарі «Новодевичьего монастыря»,

Віру, що народилася у Севастополі у 1851 – му р. й що померла від водянки мозку 23.06.1851 р., й що була похована у тому ж місті в домовині Марії Андріївни Аркас.

Володимира, що народився у 1862 – му р. й застрелився на своєму кораблі в севастопольській бухті 30.10.1888 – го р. в чині мічмана. Нежонатий. Похований у Миколаєві в родинній усипальниці.

Константина, що народився 22.05.1854 – го р. у Петербурзі. Помер від сухот в чині лейтенанта Чорноморського флоту у Сан – Ремо 20.03.1889 – го р.  Похований у Миколаєві в родинній усипальниці. Жонатий на Катерині Іванівні Бартєньєвій, мав сина Володимира, що помер у Царгороді у двадцятих рр..

Миколу Миколайовича Аркаса (про нього є докладна розповідь)

Софія Петрівна Аркас, уроджена Богданович, бабуся М. Аркаса  - Молодшого, 24.07.1824 – го року у Миколаєві, померла 08.11.1898 – го р. у Миколаєві й похована у родинній усипальниці Аркасів. Її сестра, Любов Петрівна, що народилася у 1823 – му р., а померла у 1891 – му. Р. 20.11., була матір’ю відомого адвоката Миколи Платоновича Карабчевського.

Оксана Миколаївна Аркас, народилася у Миколаєві 10.11.1877 р.,  

Микола Миколайович Аркас син М.М.Аркаса, народився у Миколаєві 1889 року. Полковник армії Української Народної Республіки, якому Головнокомандуючий отаман Симон Петлюра особисто присвоїв звання генерала – бунчужного, збройно боровся за незалежну Українську державу, а згодом в еміграції, в Ужгороді (тоді у складі Чехословаччини) керував українськими театрами та займався письменницькою працею, створивши кілька п’єс (помер 1938 року.)